Конкурс в САП от Зеленского: почему власть боится независимости антикоррупционного органа

Парламент проголосовал своих представителей в комиссию по избранию главы Специализированной антикоррупционной прокуратуры. Что с ними не так (укр.)

Минулого тижня Верховна Рада простою більшістю голосів ухвалила рішення підтримати список кандидатів до складу конкурсної комісії щодо обрання глави Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Нагадаю, що САП є відокремленим структурним підрозділом Офісу генерального прокурора з чітко визначеними Законом «Про прокуратуру» (Закон) гарантіями інституційної незалежності. Наприклад, спеціальним порядком добору керівництва САП через відкритий конкурс. 

Так, конкурсна комісія на адміністративні посади складається з 11 осіб: чотири – від Ради прокурорів України, сім – від Верховної Ради. І саме цих семеро було визначено 17 вересня.

Попередньо свою стурбованість ситуацією зазначали міжнародні партнери, провідні громадські організації, журналісти. Зрештою, це не перша спроба протягнути до складу комісії «контрольованих» осіб. Але тоді спроби провалювались.

 

Цього ж разу депутати 239 голосами підтримали кандидатів, запропонованих партією Слуга народу, Опозиційною платформою За життя (ОПЗЖ), депутатськими групами Довіра і За майбутнє. 

Якщо з першими двома все зрозуміло, провладна фракція знайшла собі союзника у вигляді екс-регіоналів, очолюваних Віктором Медведчуком і Бойко-Льовочкіним. То депутатські групи, в свою чергу, контролюються олігархом Ігорем Коломойським і міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. 

Чому кандидати від парламенту не відповідають вимогам Закону можна прочитати в цьому аналізі.

Ви можете поставити слушне запитання – навіщо СН, ОПЗЖ з Коломойським і Аваковим намагаються взяти під контроль обрання нового очільника САП? 

Все досить просто, адже, згідно законодавства, саме САП здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням («управляє ходом розслідування») і публічне обвинувачення («представляє державу в судовому процесі») стосовно злочинів, які розслідує Національне антикорупційне бюро України (НАБУ).

Дехто може зауважити, що не все так лінійно і просто. Та й президент Володимир Зеленський не хоче участі міжнародних експертів у складі комісії. Нібито, для українського підрозділу обирати керівника мають українці. 

Це повна нісенітниця, адже саме завдяки міжнародним партнерам ми нарешті отримали шанс на повноцінні розслідування щодо високопосадовців. 

Кейси проти екс-голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, екс-нардепа Миколи Мартиненка, вищезгаданих Авакова і Коломойського, ексміністра екології Миколи Злочевського є надто показовими. Якщо раніше в їхню сторону боялись  навіть подивитись, не те, що зареєструвати кримінальне провадження, то нині будь-хто може опинитись в «прицілі» уваги НАБУ.

Незалежність комісії надало б змогу обрати на посаду голови САП дійсно професійного правника з високою репутацією, щоб САП й надалі з НАБУ могли переслідувати корупціонерів найвищого рангу.

Проте сталось інакше. І навіть четверо від Ради прокурорів навряд чи збалансують ситуацію. Серед них: відомий правник Роман Куйбіда, екссуддя ЄСПЛ Нона Цоцорія, міжнародний експерт Драго Кос і експрокурор США Томас Фаєрстоун.

Контрольований конкурс є визначальною рисою у державному управлінні що за часів Петра Порошенко, так і нині за Зеленського. Як тоді, так і зараз, наперед називаються прізвища потенційних переможців. 

Наприклад, на САП нібито готують главу одного з парламентських комітетів Андрія Костіна, що є близьким до очільника Офісу президента Андрія Єрмака. І, як бачимо, їм навіть наплювати на прямі застереження усунутися від «контролю» за конкурсом, коли на кону – безвіз і маркофінансова допомога в розмірі 1,5 млрд євро від ЄС.

Підсумовуючи, кожен очільник держави хоче жити в час політичної рівноваги, де жоден з органів досудового розслідування не почне розслідувати кейси проти найближчого оточення президентів або їхніх репрезентантів у парламенті. Бо кожне подібне розслідування прямо конвертується у зниження електоральної підтримки гаранта Конституції. 

А хто не мріє про переобрання на другий строк, навіть якщо попередньо були дані обіцянки лише раз «побути президентом»?

Источник: news.liga.net